«Няне» Александр Пушкин
Подруга дней моих суровых,
Голубка дряхлая моя!
Одна в глуши лесов сосновых
Давно, давно ты ждешь меня.
Ты под окном своей светлицы
Горюешь, будто на часах,
И медлят поминутно спицы
В твоих наморщенных руках.
Глядишь в забытые вороты
На черный отдаленный путь;
Тоска, предчувствия, заботы
Теснят твою всечасно грудь.
То чудится тебе. . . .
Анализ стихотворения Пушкина «Няне»
В старину воспитанием детей в дворянских русских семьях занимались не гувернеры, а няни, которых обычно подбирали из крепостных крестьян. Именно на их плечи ложились повседневные заботы о барских малышах, которых родители видели не более нескольких минут в день. Именно так протекало детство поэта Александра Пушкина, который практически сразу же после рождения был передан на попечение крепостной крестьянки Арины Родионовны Яковлевой. Эта удивительная женщина впоследствии сыграла в жизни и творчестве поэта очень важную роль. Благодаря ей будущий классик русской литературы смог познакомиться с народными сказками и преданиями, которые впоследствии нашли отражение в его произведениях. Более того, став взрослее, Пушкин доверял няне все свои секреты, считая ее своей духовной наперсницей, которая может и утешить, и подбодрить, и дать мудрый совет.
Арина Яковлева была закреплена не за конкретным поместьем, а за семьей Пушкиных. Поэтому когда родители поэта продали одно из своих имений, в котором проживала крестьянка, то забрали ее с собой в Михайловское. Именно здесь она прожила почти всю свою жизнь, изредка выезжая вместе с детьми в Петербург, где они проводили время с осени до весны. Когда Александр Пушкин окончил лицей и поступил на службу, его встречи с Ариной Родионовной стали редкими, так как поэт практически не бывал в Михайловском. Но в 1824 году он был сослан в родовое имение, где провел почти два года. И Арина Родионовна в этот непростой период жизни поэта была его самым верным и преданным другом.
В 1826 году Пушкин написал стихотворение «Няне», в котором выразил этой мудрой и терпеливой женщине свои признательность за все, что им вместе довелось пережить. Поэтому неудивительно, что с первых строк произведения поэт обращается к этой женщине достаточно фамильярно, но, вместе с тем, очень уважительно, называя ее «подругой дней моих суровых» и «дряхлой голубкой». За этими слегка ироничными фразами кроется огромна нежность, которую Пушкин испытывает к своей няне . Он знает, что эта женщина духовно намного ближе ему, чем собственная мать, и понимает, что Арина Родионовна беспокоится о своем воспитаннике, в котором души не чает.
«Одна в глуши лесов сосновых давно, давно ты ждешь меня», — с грустью отмечает поэт, понимая, что эта женщина до сих пор переживает о том, как же сложится его судьба. При помощи простых и емких фраз поэт рисует образ престарелой женщины, главной жизненной заботой которой по-прежнему остается благополучие «молодого барина», которого она по-прежнему считает ребенком. Поэтому Пушкин отмечает: «Тоска, предчувствия, заботы теснят твою всечасно грудь». Поэт понимает, что его «старушка» каждый день проводит у окна в ожидании, когда же на дороге появится почтовая карета, в которой он приедет в родовое имение. «И медлят поминутно спицы в твоих морщинистых руках», — отмечает поэт.
Но при этом Пушкин понимает, что теперь у него совсем другая жизнь, и он не в состоянии бывать так часто в Михайловском, как того бы хотелось его старой няне. Поэтому, пытаясь оградить ее от постоянных тревог и волнений, поэт отмечает: «То чудится тебе…» . Его последняя встреча с Ариной Родионовной произошла осенью 1827 года, когда Пушкин был проездом в Михайловском и даже толком не успел поговорить со своей кормилицей. Летом следующего года она скончалась в доме сестры поэта Ольги Павлищевой, и ее смерть очень сильно потрясла поэта, который впоследствии признался, что потерял своего самого верного и преданного друга. Арина Яковлева похоронена в Санкт-Петербурге на Смоленском кладбище, однако ее могила считается утерянной.
Хто б міг подумати, що завітавши в привітний Карпатський Край, колектив Центру Української Культури та Мистецтва відкриє для себе Маєток Святого Миколая. Так-так, саме того Справедливого та Доброго Святого Миколая, українського Діда Мороза, якого так любить малеча, за подарунки та доброту в зимову пору.
Поблизу м. Косів Івано-Франківської області є мальовниче село Пістинь, відоме своєю багатовіковою історією та неповторними краєвидами, які оповиті густими карпатськими лісами. Повертаючись із Косова в с. Стопчатів, де ми «базувались» протягом всієї поїздки, помітили незвичний вказівник обабіч дороги - «Маєток Святого Миколая».
Повернувши у вказаний бік, побачили таку цікаву картину: на великій лісовій галявині, оточеній пухнастими смереками, височіє двоповерховий дерев’яний будиночок, оточений квітами, іграшковими оселями, гойдалками, гірками, фігурами казкових героїв, дитячою колією з казковими станціями. А ще тут є місце для вогнища, навколо якого розташовані крісла дванадцяти людських чеснот.
Дивина, та й годі! Завітавши в будинок, ми поринули в справжню передноворічну казку, справжню оселю Святого Миколая. Кожна із 7 кімнат особлива. Головною, без сумніву, є пошта Святого Миколая, це Храм дитячих мрій, із сотнями, тисячами листів із діток, які надходять сюди з різних куточків України. І саме тут Святий Миколай зі своїми помічниками турботливо пише відповіді на листи, знаходить благодійників, які можуть виконати щиру дитячу мрію.
А ще в будиночку є кімната казкових снів - саме такою мені колись уявлялась ідеальна дитяча кімната, із м’яким дерев’яним ліжком, з барвистим килимом, різноманітними іграшками, пухнастою передноворічною ялинкою…
Прочинивши наступні двері, бачиш багатющу виставку ялинкових прикрас, аж очі розбігаються! Сусідня кімната уособлює щось середнє між класом, де дітки вчаться власноруч майструвати красиві речі, спілкуватись, та майстернею, в якій Святий Миколай пакує подаруночки найбільш слухняним та добрим діткам. Це світлиця Святого Миколая.
А щоб дітвора знала та любила свій рідний край, в будинку є кімната-музей природи, яка допомагає малечі цікаво відкривати навколишній світ.
А тепер про головне - в кімнаті-пошті ми й зустріли його - Святого Миколая! А якщо детальніше - то людину, якій вищі казкові сили надали повноваження бути для дітей сучасним Святим Миколаєм. Бородатий, дуже симпатичний, з яскравими очима та доброю посмішкою - ось такий він, український Чарівник!
Звати його Віталій Подан. Більше години провели ми в бесіді із цим чудовим паном, який розповів нам не лише подробиці роботи Пошти святого Миколая, а й те, звідки виникла ідея створити цей Маєток. Як виявилось, туристично-мистецький комплекс «Маєток Святого Миколая» створений в 2003 році на території національного природного парку Гуцульщина». Він втілився в життя завдяки ентузіазму працівників парку, а трохи згодом здобув підтримку районної та обласної державних адміністрацій, Міністерства екології та природних ресурсів, Кабінету Міністрів та Президента України. Активно допомагає духовенство, благодійні фонди, окремі громадяни. Зараз «Маєток Святого Миколая» активно розвивається, і вже в найближчому майбутньому він безумовно стане центром культурно-мистецького життя Гуцульщини, духовною Меккою для дітей та дорослих. Але, безумовно, в бесіді вся наша увага була прикута до дивовижної Пошти Чудотворця, аналогів якої в світі лише кілька, як-от пошта Санта-Клауса в Лапландії чи пошта Діда Мороза в Росії. Бесідувала зі Святим Миколаєм Світлана Долеско:
- С.Д.: Розкажіть будь-ласка, як працює ваша пошта?
- С.М.: Пошта Св. Миколая започаткована у 2003 р. і з того часу приходять листи з різних куточків України. Спочатку мало листів було, потім, чим рік більше і більше. І вже у 2011 році ми отримали більше 4000 листів від дітвори… Це вся Україна, кожна область пише багато листів. Святий Миколай отримує ці листи, обов’язково з помічниками перечитує їх. Уважно дивиться, хто слухняний, хто неслухняний. Він вже знає, кому які подарунки треба посилати, ну і звісно обов’язково відписує відповідь - поздоровлення, із печаткою Св. Миколая, особистим підписом.
С.Д.: Але ж 4000 листів. У кожної дитини є свої побажання, свої слова, але ж вони отримують всі однакові відповіді чи кожному приходить окрема відповідь?
- С.М.: Ми стараємось, щоб хоча б до Різдвяних свят дитина отримала відповідь. І щоб кожна дитина відчула, що лист, який вона надіслала, прочитаний. Взагалі-то ми ділимо листи на три категорії: перша - діти дошкільного віку (з написанням трішечки допомагають батьки), друга - молодшого шкільного, третя - середнього шкільного віку. Пишуть з різними проханнями, наприклад, щоб щоб Св. Миколай приніс 10000 доларів подарунку, поповнив рахунок, мобільні телефони, конкретно які машинки, які ляльки, скільки кілограмів мандаринів, апельсинів - все це конкретно пишеться. Але дуже радує, що дуже часто дітки просять і нематеріальних речей, наприклад, миру і здоров’я для всіх. А ще просять братика чи сестричку.
- С.Д.: А як Ви, коли дитина, наприклад пише, що хотіла б отримати ляльку Барбі, їй відповідаєте?
- Будь слухняна, будь чемна, Св. Миколай обов’язково принесе. Ми розуміємо, що батьки знають, що дитина написала, то ми надіємось, що все буде виконано. І нам також діти постійно пишуть: «Св. Миколай, дякую тобі, що ти написав і подарував нам такий подарунок, як ми хотіли». А ще дуже часто надсилаємо дійсно дуже необхідний подарунок туди, де його чекають понад усе... Зокрема, це діти-інваліди, діти з багатодітних родин, малозабезпечені. Хоч такої можливості і немає, але кожен член колективу парку «Гуцульщина» (а це приблизно 100 осіб) намагається виділити невеличку суму коштів для подарунку тій дитині, яка дійсно цього потребує. У нас є тісна співпраця з «Крафт Фудз» - виробниками солодощів, і так само Київський міський благодійний фонд допомагає - присилає цукерки. Але так само беремо на себе фінансові витрати на транспорт, розвозимо дітям-сиротам ці цукерки по районах, а два роки тому по області по всіх інтернатах. Також долучаються благодійники, небайдужі люди…
- С.В.: Пошта Св. Миколая - вже «пошта щастя», «пошта дитячого щастя». А ви, скажемо так, люди, які несуть таке щастя зі словами щастя. А я вже уявляю скільки дітей щасливих, скільки батьків щасливих.
- С.М.: Знаєте, дуже нам приємно, що такі листи нам приходять. Друга категорія листів - від дітей трошки старших. Вони вже більше про себе розповідають, про свою сім’ю, про свої вчинки, про друзів, дехто хоче і поділити, але не має чим і пише в листі, тоді вже спілкування проходить зі Св. Миколаєм...
Знаєте, після зустрічі із такою людиною, такими чудовими ініціативами, дуже міняється погляд на буденні клопоти, на поняття добра і допомоги. Адже це так просто - подарувати щастя та увагу тим, хто це потребує. Віддати шматочок своєї доброти, а натомість отримати щиру вдячність та дитячі посмішки…
А як будете в Карпатському краї - обов’язково завітайте в маєток Святого Миколая, щоб на власні очі побачити місце, де твориться щастя, де живе дитинство.
А тим, хто захоче написати свого листа Святому Миколаю - підказуємо адресу:
Село Пістинь,
Косівський район,
Івано-Франківська область,
Маєток Святого Миколая,
78633
текст Ольги Музиченко.
